Тому я ледве міг усвідомити, що не спав, коли опинився на станції Ляоян, оточений зразками російської архітектури, у поїзді, запряженому американським двигуном; але, тим не менш, один із натовпу зламаних білих чоловіків, яких зневажене маленьке косооке змусило, завдяки проникливій логіці вістря багнета, подорожувати у вантажівках, які могли бути корисними для перевезення вугілля чи баласту, але в яких у ту пору року жоден торговець худобою не збирався відправляти худобу на значну відстань. Хоча події року могли підготувати мій розум до цього, ця зміна ситуації була настільки раптовою і настільки повною, що я виглядав приголомшеним і приголомшеним. Це було наче поїхати до Калькутти й побачити всіх білих чоловіків у цьому місті, які виконують роль підмітальників, кулі, сиків, черевиків та інші чорні посади, а ожирілий бенгалець розвалюється в найкращих місцях у потягах і готелях. Роблячи це порівняння, я не хочу образити японців. Моя єдина мета — дати читачеві точне уявлення про враження, яке справило на душу людини, яка півжиття прожила серед білих завойовників Азії.
Я також не хочу звинувачувати японців у тому, що вони навмисно вибрали відкриті вантажівки для росіян, щоб весь Ляоян і вся країна між Ляояном і Дальнім могли побачити їх ганьбу, тому що, можливо, вони не отримали достатньої кількості закритих вагонів; але більш дієвого способу зруйнувати престиж білої раси і розтерзати славу Росії навряд чи можна було придумати.
Наступного дня на світанку ми дісталися станції Вангалін, і було дивно бачити російські літери на станції та російські будівлі навколо. Росіяни тепер виглядали такими жалюгідними, брудними, з червоними носами і затуманеними очима, що в порівнянні з ними кентські збирачі хмелю вважалися б еталонами моди. У нас було лише кілька моментів, щоб зупинитися у Вангаліні, але росіяни поспішили скористатися цими кількома моментами, одні для того, щоб розрядити служби природи на відкритому просторі біля потяга, а інші для того, щоб блискавично розпалити вогонь заради закипання чаю. «Дуже цивілізовано!» — сказав Хара, коли побачив, як кілька з них милися з милом. Він, мабуть, вважав, що росіяни використовують мило лише як їжу.