Дехто з ув'язнених тупо стоїть навколо колишнього російського перекладача, справді низького китайського кулі, який так чи інакше вловив кілька слів російською, а той фамільярно тицяє їх палицею, водночас наголошуючи на тому, що «все це вас би не спіткало, якби ви не приїхали в «нашу» країну», вказуючи помахом палиці на японця і себе. Щодо поводження з ними в Японії, то він їм авторитетно, але огидною російською мовою пояснює вони отримають хліб і рис, але не «горілку». Росіянин скромно зауважує, що в Росії добре поводяться з японськими полоненими. «О, так, — гордо каже «переводчеек», — але японських полонених дуже мало — «очень мало», — тоді як російських полонених дуже багато — мільйон!
Ось і пролунав дзвінок про швидке відправлення потяга, і цей кулі-«переводчеек» офіціозував, заганяючи палицею солдатів у вантажівки, водночас показуючи своє знання російської лайки. Деякі, бідолашні, страждаючи, мабуть, від кишкових розладів, спричинених тим, що спали на голій землі, навряд чи мали змогу знову сісти у свої вантажівки саме тоді; але російськомовний китаєць не змилосердився над ними, а китайці та японці, які спостерігали за їхніми виступами з критичним виглядом вульгарних дітей, які спостерігають за евакуацією дивних звірів, були в захваті від неотесаного тиснення цих сірих бородатих тварин, що поправляли свій пошарпаний одяг під час бігу. Чоловіків, які варили чай, безжально вигнали звідти перед тим, як вода в них закипіла. О Руський! Російський! Твій погано навчений «переводчеек» обернувся і орендує тебе!