Тривале проживання на Далекому Сході розраховане на те, щоб похитнути віру в християнство. Ви виявите, що нехристиянські племена та нації містять приблизно середню кількість поважних громадян. Якщо ви висунете хороші сторони християнства, освічені язичники негайно викопають щось подібне з буддистської чи конфуціанської теології. Вид російських полонених, які тричі на день читають молитви в колі своїх ввічливих, але недовірливих завойовників, спокушає вас повірити, що християнство, зрештою, марновірство, і що японці-агностики мають рацію.
Невдовзі після виходу з села Курокі ми проминули довгий потяг транспортних візків, керований китайцями, які посміхалися мені й саркастично кричали: «Ta ta de kapitan!» («Великий капітан!») і «Cush cush mayo!» («Ніякої їжі!»), після чого маленький Хара розлютився і погрожував їм своєю рушницею, одночасно кричачи якомога голосніше: М. Їнгва-Рін! Їнгва-Рін! («Він англієць! Він англієць!») Ми також проходили повз довгі потяги японських в’ючних коней на чолі зі «стьохе», або військовими кулі, з яких іноді, але рідко, долинав один різкий, безпристрасний крик.
продовжувався «Русский!». Спочатку Хара зупинявся, щоб пояснити цим добрим людям, що вони зробили велику помилку, назвавши мене «русским», але після того, як він зробив це в двісті разів або близько того, він втомився і навіть погодився, якщо мовчання означало згоду, людям, які запитували його, чи я не російський «шоко» (офіцер).
Перша dtape, або, як її називають японці, станція зв'язку, була в місці під назвою Tudyatun, де ми обідали. Комендант цього етапу запитав мене, чи правда, що безпосередньо перед битвою кількох поранених японців зв’язали мотузками й тягнули вулицями Мукдена, щоб змусити китайців повірити, що росіяни перемагають. Я сказав, що знаю лише про кількох непоранених японців, які пройшли через Мукден, і що вони не були зв’язані й не жорстоко поводилися по дорозі; але я вражений тим, що японці, які прийняли мене за росіянина, не вдалися до жодної ворожої демонстрації, розповівши їм конституційно неточні китайці й прийнявши їх як євангеліє Генеральним штабом, як ці історії. Боюся, що в будь-якій іншій країні все було б по-іншому, але не виключено, що самі японці поводилися б по-іншому в разі програшу. З іншого боку, заслугою росіян є те, що, незважаючи на безперервну низку поразок, вони ставилися до японських полонених з незмінною добротою.
На всьому півострові Ляодун і на всьому шляху від Хіросіми до Сідзуоки мене сприймали за росіянина, але жодного разу на мою адресу не було жодного гнівного зауваження чи злого погляду.