Ще пізніше ми виявили, що Англія бомбардувала Сімоносекі просто тому, що Сімоносекі не поводився з належною повагою до білих чоловіків, хоча ці конкретні білі чоловіки не були британцями. У ті часи Англія вірила в спільність зі своїми білими братами проти жовтої раси, і це почуття ледь вимерло серед англійців Японії. Багато з цих людей після японо-китайської війни скаржилися на владний стиль японських офіцерів «Я такий же хороший, як і ти», що означало, що до білої раси ставилися так, ніби вона не була вищою за жовту. Яку репутацію зараз залишила біла раса в Японії?
Далі поїхав потяг із вантажем полонених. Станція за станцією проходила. Коли вигукували назви деяких станцій, росіяни піднімали голови з виглядом людей, які на чужині чують знайомі
слова. Вони чули назви російських поразок — Хайчен, Та-ши-цяо, Телісу, Кінчов.
Була північ, коли ми проминули Та-ши-Чяо з його довгою чергою запасів провіанту, які козаки Міщенка могли так легко знищити минулого січня. Був ранок, коли ми прийшли до Теліссу, з його зламаними мостами та перекинутими локомотивами — єдиними реліквіями великої битви, що залишилися.
У Кінчові ще стояли російські казарми, а також кілька величезних, пошкоджених російських гармат. Багато в’язнів покинули потяг, але не для того, щоб плакати над цими нагадуваннями про втрачене панування. Це було лише для того, щоб отримати для приготування чаю трохи гарячої води, яку роздавав китайський кулі. Але китайський кулі наказав їм геть, погрозливо помахавши палицею, і наполягав на тому, щоб спочатку обслужити японця. Японці дивилися на нього, сміючись добродушно, самовдоволено, як сміються з недоумкуватого. Вони сміялися, аж їхні очі нагадували дві косі щілини, дивлячись на великих, неотесаних, бородатих немовлят, що плесалися за ними, лагідні, слухняні, брудні, вкрай принижені.
На деякій відстані одна від одної зібралася доглянута група японських офіцерів, станційних функціонерів і лікарів, які привітно й заступницько посміхалися жахливим зразкам людяності, які спотворювали ландшафт. Біля них санітари тримали чудових російських коней, частину розкиданої здобичі Порт-Артура.
Дальній! ця назва яскраво згадала мій перший візит до Ляодуна у вересні 1903 року. Я пригадав глибоке враження російської могутності, яке тоді справило на мене це місце. Я згадав своє
Перший погляд на це чудове європейське місто, крайню східну межу Білої імперії, Європи, мій перший проблиск погляду на гавань, придатну для притулку для військово-морських сил, на величезні пірси, побудовані не на віки, а на всі часи.