Зараз ми знаходимося серед тих чудових таємничих островів, на яких занедбана надія Азії формує свої блискавки. А яку гарну землю вибрала вона для тієї смертоносної роботи! Які прекрасні ці вулканічні вершини, що виринають із найглибших безоднь Океану! Японці не вірять у гріх Адама, і я не звинувачую їх за їхню невіру, бо їхній світ — це світ до гріхопадіння. Я можу вірити їхні легенди, які говорять, що ці прекрасні острови були народжені богами і виросли, потроху, як діти.
Після катаклізмів, які я бачив упродовж попереднього року, я очікував, що Японія буде невпізнанною; але, по суті, зовні нічого не змінилося. Маленькі рибальські хатинки все ще стояли, і широке півколо вогнів на підвітрі свідчило про те, що рибалка все ще займався своїм важким заняттям уночі.
І коли ми зайшли вглиб країни, нам на перший погляд здалося, що все майже так само, як завжди. Відправка півмільйона чоловіків до Маньчжурії, здається, не спричинила помітного зменшення чоловічого населення.
Провести через Японію в цей момент як військовополоненого було дивовижним відчуттям, але це не було зовсім неприємним відчуттям, оскільки людина отримувала компенсацію за втрату волі та за небажану увагу, яку він викликав, переконанням, що він сприяв зародженню великих подій. У повітрі навколо нього витало якесь електричне відчуття, бо хоча зовні все було так само, нова душа увійшла в Камі-но-куні, Країну Богів. 11 було схоже на проходження Англією під час іспанської армади, під час задиханої паузи перед Трафальгаром. Справді, це були великі дні в Дай-Ніппоні!
Знищення російської влади у Східній Азії мало такий самий вплив на жовту расу, як падіння Наполеона на білу, як крах Римської імперії вплинуло на Європу того часу. Це повалення непереможності.
Проведення російських військ через
Китай як військовополонених можна порівняти лише з вивезенням у полон північними варварами генералів і сенаторів Римської імперії. По всьому узбережжю Китаю про ганьбу Росії рекламували розбиті кораблі, розбиті солдати та біженці без грошей.
Досі біла людина в Японії була Сенсеєм, майстром, біля чиїх ніг тридцять років сидів маленький японець, і чию тінь треба поважати. Але поки тривала війна з Росією, молода Японія з досить нешанобливою посмішкою дивилася на видовище, як білого господаря оптом везуть країною, і з не більшою повагою, ніж потяг повернутих порожніх.